АРИП МТ

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Торрент Фармасьютікалс Лтд, Індія

Міжнародна непатентована назва: Aripiprazole

АТ код: N05AX12

Форма випуску: Таблетки по 15 мг № 30 (10х3) у стрипах

Діючі речовини: 1 таблетка містить арипіпразолу - 15.0 мг

Допоміжні речовини: Маніт (Е 421), заліза оксид жовтий (Е 172), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, аспартам (Е 951), ароматизатор ананас, ароматизатор манго, кросповідон, тальк, кислота лимонна, моногідрат.

Фармакотерапевтична група: Нейролептики

Показання: Лікування гострих нападів шизофренії та для підтримуючої терапії у пацієнтів з шизофренією. Лікування гострих маніакальних епізодів біполярного розладу I типу і для підтримуючої терапії у пацієнтів з біполярним розладом I типу, котрі перед цим перенесли маніакальний або змішаний епізод.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/3654/01/02



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

арип мт

(ARIP MT)

 

Cклад:

діюча речовина: aripiprazole;

1 таблетка містить арипіпразол (у вигляді грануляту арипіпразолу) 10 мг або 15 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), заліза оксид жовтий (Е 172), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, аспартам (Е 951), ароматизатор ананас, ароматизатор манго, кросповідон, тальк, кислота лимонна, моногідрат.

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

Антипсихотичні засоби (нейролептики). Код АТС N05A X12.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування гострих нападів шизофренії та для підтримуючої терапії у пацієнтів з шизофренією.

Лікування гострих маніакальних епізодів біполярного розладу I типу і для підтримуючої терапії у пацієнтів з біполярним розладом  I типу, котрі перед цим перенесли маніакальний або змішаний епізод.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до арипіпразолу або до будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія

Рекомендується призначати Арип МТ у початковій дозі 10 або 15 мг 1 раз на день, незалежно від прийому їжі. Підтримуюча доза становить 15 мг на добу. Доведена ефективність препарату у дозах від 10 до 30 мг на добу.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі

Арип МТ слід приймати 1 раз на добу незалежно від прийому їжі, починаючи з дози 15 або 30 мг на добу. Зміну дози за необхідності слід проводити з інтервалом не менше 24 години. У клінічних дослідженнях продемонстрована ефективність препарату в дозах 15 - 30 мг на добу при маніакальних епізодах при прийомі протягом 3 - 12 тижнів. Безпека доз понад 30 мг на добу не оцінювалася, тому не слід перевищувати добову дозу більше 30 мг.

При спостереженні за пацієнтами з біполярним розладом I типу і маніакальними або змішаними епізодами, у яких не було симптомів при прийомі препарату Арип МТ (15 мг або 30 мг на добу при початковій дозі 30 мг на добу) протягом 6 тижнів, таку підтримуючу терапію слід вважати ефективною. Слід періодично обстежувати пацієнтів для визначення необхідності продовження підтримуючої терапії.

Не потрібна зміна дозування препарату при призначенні його пацієнтам з нирковою/печінковою недостатністю (клас А, В і С за класифікацією Чайлда-Пью).

Хоча досвід застосування препарату пацієнтпи віком старше 65 років обмежений, корегування дози для цієї категорії пацієнтів не потрібно.

 

Побічні реакції.

Частота побічних ефектів: дуже рідко поширені (≤ 0,01 %), рідко поширені (≥  0,01 %, < 0,1 %), непоширені (≥ 0,1 %,  < 1 %), поширені (≥ 1 %, < 10 %), дуже поширені (≥ 10 %).

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко поширені – непритомність; рідко поширені – вазовагальный синдром, розширення серця, тріпотіння передсердь, тромбофлебіт, внутрішньочерепна кровотеча, ішемія головного мозку; непоширені – брадикардія, відчуття серцебиття, інфаркт міокарда, подовження QT інтервалу, зупинка серця, крововиливи, фібриляція передсердь, серцева недостатність, атріовентрикулярна блокада, ішемія міокарда, тромбоз глибоких вен, флебіт, екстрасистолія; поширені – ортостатична гіпотензія, тахікардія.

З боку травного тракту: дуже рідко поширені – підвищення активності аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ); рідко поширені – езофагіт, кровотеча ясен, запалення язика, блювання з домішками крові, кишкові кровотечі, виразка дванадцятипалої кишки, хейліт, гепатит, збільшення печінки, панкреатит, перфорація кишечнику; непоширені – збільшення апетиту, гастроентерит, утруднене ковтання, метеоризм, гастрит, зубний карієс, гінгівіт, геморой, шлунково-стравохідний рефлюкс, шлунково-кишкові крововиливи, періодонтальний абсцес, набряк язика, нетримання калу, коліт, ректальні крововиливи, стоматит, виразки в роті, холецистит, фекалома, кандидоз слизової оболонки рота, жовчнокам'яна хвороба, відрижка, виразка шлунка; поширені – диспепсія, блювання, запор; дуже поширені – нудота, втрата апетиту.

З боку імунної системи: дуже рідко поширені – алергічні реакції (анафілаксія, ангіоневротичний набряк, свербіж і кропив’янка).

З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко поширені – збільшення активності креатинфосфокінази, рабдоміоліз, тенденіт, тендобурсит, ревматоїдний артрит, міопатія; непоширені – біль у суглобах і кістах, міастенія, артрит, артроз, м'язова слабкість, спазми, бурсит; поширені – міальгія, судороги.

З боку нервової системи: рідко поширені – марення, ейфорія, буккоглосальний синдром, акінезія, пригнічення свідомості аж до втрати свідомості, знижені рефлекси, нав'язливі думки, злоякісний нейролептичний синдром; непоширені – дистонія, посмикування м'язів, ослаблення концентрації уваги, парестезія, тремор кінцівок, імпотенція, брадикінезія, знижене/підвищене лібідо, панічні реакції, апатія, дискінезія, ослаблення пам'яті, ступор, амнезія, інсульт, гіперактивність, деперсоналізація, синдром неспокійних ніг (акатизия), міоклонус, пригнічений настрій, підвищені рефлекси, уповільнення розумової функції, підвищена чутливість до подразників, гіпотонія, порушення окорухової реакції; поширені – запаморочення, тремор, екстрапірамідний синдром, психомоторне порушення, депресія, нервозність, підвищене слиновиділення, ворожість, суїцидальні думки, маніакальні думки, нетверда хода, сплутаність свідомості, опір виконанню пасивних рухів (синдром зубчастого колеса); дуже поширені – безсоння, сонливість, акатизія.

З боку дихальної системи: рідко поширені – кровохаркання, аспіраційна пневмонія, посилене виділення мокротиння, сухість слизової оболонки носа, набряк легень, емболія легеневої артерії, гіпоксія, дихальна недостатність, апное; непоширені – бронхіальна астма, носова кровотеча, гикавка, ларингіт; часті: задишка, пневмонія.

З боку шкіри: рідко поширені – макулопапульозні висипання, ексфоліативний дерматит, кропив’янка; непоширені – акне, везикулобульозні (пухирчаста) висипи, екзема, алопеція (облисіння), псоріаз, себорея; поширені – сухість шкіри, свербіж, підвищена пітливість, виразки шкіри.

З боку органів чуття: рідко поширені – посилена сльозотеча, часте миготіння, зовнішній отит, амбліопія, глухота, диплопія, очні крововиливи, фотофобія; непоширені – сухість ока, біль в очах, дзвін у вухах, запалення середнього вуха, катаракта, втрата смаку, блефарит; поширені –кон’юнктивіт, біль у вухах.

З боку сечостатевої системи: рідко поширені – біль у молочній залозі, цервіцит, галакторея, аноргазмія, печіння у ділянці статевих органів, глікозурія, гінекомастія (збільшення молочних залоз у чоловіків), сечокам’яна хвороба, болісна ерекція; непоширені – цистит, прискорене сечовипускання, лейкорея, затримка сечовипускання, гематурія, дизурія, аменорея, передчасна еякуляція, піхвова кровотеча, вагінальний кандидоз, ниркова недостатність, маткова кровотеча, менорагія, альбумінурія, камені в нирках, ніктурія, поліурія, позиви до сечовипускання; поширені – нетримання сечі.

Метаболічні порушення: рідко поширені – гіперкаліємія, подагра, гіпернатріємія, ціаноз, закислення сечі, гіпоглікемічна реакція; непоширені – зневоднення, набряк, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіпокаліємія, цукровий діабет, підвищений рівень АЛТ, гіперліпідемія, гіпоглікемія, спрага, підвищення вмісту сечовини в крові, гіпонатріємія, підвищений рівень АСТ, підвищення лужної фосфатази, залізодефіцитна анемія, підвищений креатинін, білірубінемія, підвищений рівень лактатдегідрогенази, ожиріння; поширені – втрата маси тіла, підвищення рівня креатинфосфокінази.

Організм у цілому: рідко поширені – біль у горлі, скутість у спині, тяжкість у голові, кандидоз, скутість в горлі, синдром Мендельсона, тепловий удар; непоширені – біль у ділянці таза, набряк обличчя, загальне нездужання, світлочутливість, біль у щелепі, озноб, скутість щелеп, здуття живота, відчуття напруження у грудях; поширені – грипоподібний синдром, периферичний набряк, біль у грудній клітці, у шиї.

 

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, астенія, пронос і сонливість. У госпіталізованих пацієнтів не виявлені клінічно значущі зміни основних фізіологічних показників, лабораторних параметрів і ЕКГ.

Були повідомлення про випадкове або навмисне передозування арипіпразолу з одноразовим прийомом до 1080 мг, що не супроводжувалися летальним наслідком.

Постмаркетинговий досвід одноразового прийому дорослими пацієнтами до 450 мг арипіпразолу свідчить про можливий розвиток тахікардії. Крім того, описані випадки передозування арипіпразолу в дітей (прийом до 195 мг). До потенційно небезпечних симптомів передозування відносяться екстрапірамідні розлади і втрата свідомості, яка швидко проходить.

При передозуванні потрібна підтримуюча терапія, забезпечення адекватної прохідності дихальних шляхів, оксигенація, ефективна вентиляція легень і симптоматичне лікування. Слід враховувати лікарські реакції. Негайно слід розпочати моніторингування показників роботи серця з реєстрацією ЕКГ для виявлення аритмій. Після підтвердженого або передбачуваного передозування арипіпразолу необхідне ретельне медичне спостереження до зникнення всіх симптомів.

Активоване вугілля (50 г), введене через 1 годину після прийому арипіпразолу, зменшує площу під кривою «концентрація-час» і тривалість перебування та рівень максимальної концентрації у крові арипіпразолу на 51 % і 41 % відповідно, що дозволяє рекомендувати його застосування при передозуванні.

Хоча достовірних даних про застосування гемодіалізу при передозуванні арипіпразолу немає, сприятливий ефект цього методу малоймовірний, тому що арипіпразол не виводиться нирками у незміненому вигляді і значною мірою зв'язується з білками плазми.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Адекватних і добре контрольованих досліджень у вагітних жінок не проводилося. У період вагітності Арип МТ можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Немає достатнього досвіду застосування препарату у період годування груддю. За необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.

Діти. Не застосовують дітям.

Особливості застосування.

Суїцидні спроби – схильність до суїцидних думок і спроб характерна для психозів, тому терапію необхідно поєднувати з ретельним медичним спостереженням. Призначати препарат  Арип МТ слід у мінімальній кількості, достатній для лікування пацієнта; це зменшить ризик передозування.

Пізня дискінезія – ризик розвитку пізньої дискінезії зростає у міру збільшення тривалості терапії нейролептиками, тому з появою симптомів пізньої дискінезії при застосуванні Арипу МТ слід зменшити дозу цього препарату або відмінити його. Після відміни терапії ці симптоми можуть тимчасово посилитися або навіть уперше з’явитися.

Злоякісний нейролептичний синдром – при лікуванні нейролептиками, у тому числі арипіпразолом, описаний загрозливий для життя симптомокомплекс, відомий під назвою «злоякісний нейролептичний синдром» (ЗНС). Цей синдром виявляється гіперпірексією, м'язовою ригідністю, порушеннями психіки і нестабільністю вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс і артеріальний тиск, тахікардія, пітливість і аритмії серця). Крім того, іноді виникають збільшення активності креатинфосфокінази, міоглобінурія (рабдоміоліз) і гостра ниркова недостатність. У випадку виникнення симптомів ЗНС або нез’ясованої гарячки всі нейролептики, у тому числі Арип МТ, слід відмінити.

Гіперглікемія і цукровий діабет – гіперглікемія, у деяких випадках виражена і зв'язана з кетоацидозом, що може призвести до гіперосмолярної коми і, навіть летального наслідку, була відзначена у пацієнтів, які приймали атипові нейролептики. Хоча зв'язок між прийомом атипових нейролептиків та порушеннями гіперглікемічного типу залишається неясним, хворим, у яких виявлений цукровий діабет, слід регулярно проводити визначення рівня глюкози в крові при прийомі атипових нейролептиків. Пацієнти, у яких присутні фактори ризику виникнення цукрового діабету (ожиріння, наявність діабету в родині) при прийомі атипових нейролептиків слід проводити визначення рівня глюкози в крові на початку курсу і періодично у процесі прийому препарату. Для будь-яких пацієнтів, які приймають атипові нейролептики, необхідне постійне спостереження за розвитком симптомів гіперглікемії, включаючи посилену спрагу, прискорене сечовипускання, поліфагію, слабкість).

З обережністю – пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (з ішемічною хворобою серця або перенесеним інфарктом міокарда, з серцевою недостатністю і порушеннями провідності), цереброваскулярними захворюваннями і станами, що призводять до артеріальної гіпотензії (зневоднювання, гіповолемії і прийом гіпотензивних препаратів) у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії, у пацієнтів із судомними нападами або захворюваннями, при яких можливі судоми; у пацієнтів з підвищеним ризиком гіпертермії, наприклад, при інтенсивних фізичних навантаженнях, перегріванні, прийомі антихолінергічних препаратів, при зневодненні через здатність нейролептиків порушувати терморегуляцію; у пацієнтів з підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії через ризик порушення моторної функції стравоходу та аспірації; у пацієнтів, які страждають ожирінням і при наявності діабету в родині.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Під час  лікування слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не виявлено значимого впливу H2-блокатора гістамінових рецепторів фамотидину, що викликає значне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку, на фармакокінетику арипіпразолу.

Відомі різні шляхи метаболізму арипіпразолу, у тому числі за участю ферментів CYP2D6 і CYP3A4. У здорових добровольців потужні інгібітори CYP2D6 (хінідин) і CYP3A4 (кетоконазол) зменшували кліренс арипіпразолу при прийомі на 52 % і 38 %, відповідно. Тому слід зменшувати дозу арипіпразолу при використанні його у сполученні з інгібіторами CYP3A4 і CYP2D6.

Прийом 30 мг арипіпразолу разом з карбамазепіном, потужним індуктором CYP3A4, супроводжувався зниженням на 68 % і 73 % максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) і площа  під  кривою  «концентрація-час»  (AUC) арипіпразолу, відповідно, і зниженням на 69 % і 71 % Cmax і AUC його активного метаболіту дегідроарипіпразолу відповідно. Можна чекати аналогічної дії та інших потужних індукторів CYP3A4 і CYP2D6.  

У метаболізмі арипіпразолу in vitro не беруть участь ферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 і CYP2E1, у зв'язку з чим малоймовірна його взаємодія з препаратами й іншими факторами (наприклад, паління), здатними інгібірувати або активувати ці ферменти.

Одночасний прийом літію або вальпроату з 30 мг арипіпразолу QD не зробив клінічно значимого впливу на фармакокінетику арипіпразолу.

Арипіпразол у дозах 10 - 30 мг на добу на робив значущого впливу на метаболізм субстратів CYP2D6 (декстрометорфан), CYP2C9 (варфарин), CYP2C19 (омепразол, варфарин) і CYP3A4 (декстрометорфан). Крім того, арипіпразол і його основний метаболіт дегідроарипіпразол не змінював метаболізм за участю ферменту CYP1A2 in vitro. Малоймовірний клінічно значущий вплив арипіпразолу на ліки, що метаболізуються за участю цих ферментів. Арипіпразол не впливає на фармакокінетику і фармакодинамику варфарину, тобто не витісняє варфарин зі зв'язку з білками крові.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Терапевтична дія арипіпразолу при шизофренії зумовлена сполученням часткової агоністичної активності відносно D2 дофамінових і 5HT1a серотонінових рецепторів і антагоністичною активністю відносно 5HT2 серотонінових рецепторів.

Арипіпразол має високу афінність in vitro до D2 і D3 дофамінових рецепторів, 5HT1a і 5HT2a серотонінових рецепторів та помірну аффінність до D4 дофамінових, 5HT2c і 5HT7 серотонінових рецепторів, a1-адренорецепторів та H1-гістамінових рецепторів. Арипіпразол характеризується також помірною афінністю до ділянок зворотного захоплення серотоніну та відсутністю афінності до мускаринових рецепторів. Арипіпразол в експериментах на тваринах виявляв антагонізм відносно дофамінергічної гіперактивності та агонізм відносно дофамінергічної гіпоактивності. Взаємодією не тільки з дофаміновими та серотоніновими рецепторами можна пояснити деякі клінічні ефекти арипіпразолу.  

Фармакокінетика. Активність препарату Арип МТ зумовлена діючою речовиною – арипіпразолом. Середній період напіввиведення арипіпразолу складає приблизно 75 годин. Рівноважна концентрація досягається через 14 днів. Кумуляція препарату при багаторазовому прийомі передбачувана. Показники фармакокінетики арипіпразолу у рівноважному стані пропорційні дозі. Не відзначено добових коливань розподілу арипіпразолу і його метаболіту дегідроаріпіпразолу. Встановлено, що головний метаболіт препарату у плазмі людини, дегідроарипіпразол, має таку ж афінність до D2 дофамінових рецепторів, як і арипіпразол.

Арипіпразол швидко всмоктується після прийому препарату Арип МТ, при цьому максимальна концентрація препарату у плазмі досягається через 3 - 5 годин. Абсолютна біодоступність таблеток Арип МТ становить 87 %. Прийом їжі на біодоступність арипіпразолу не впливає.

При терапевтичній концентрації понад 99 % арипіпразолу зв'язується з білками сироватки, головним чином з альбуміном. Арипіпразол піддається пресистемному метаболізмові лише в мінімальному ступені. Арипіпразол метаболізуєтся в печінці трьома способами: дегідруванням, гідроксилюванням та N‑дезалкілуванням. За даними експериментів in vitro, дегідрування та гідроксилювання арипіпразолу відбувається під дією ферментів CYP3A4 і CYP2D6, а N‑ дезалкілювання  каталізується ферментом CYP3A4. Арипіпразол є основним компонентом ліків у крові. При рівноважному стані площа під кривою «концентрація-час» (AUC) дегідроарипіпразолу становить приблизно 39 % AUC арипіпразолу у плазмі.

Після одноразового прийому міченого [14C] арипіпразолу приблизно 27 % і 60 % радіоактивності визначається в сечі і калі відповідно. Менше 1 % незмінного арипіпразолу визначається в сечі і приблизно 18 % прийнятої дози в незміненому виді виводиться з калом. Загальний кліренс арипіпразолу становить  0,7 мл/хв/кг, головним чином за рахунок виведення печінкою.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі плоскі таблетки світло-жовтого кольору зі скошеними краями, гладенькі з обох боків.

 

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С, в сухому, недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у стрипі, по 3 стрипи у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОРРЕНТ ФАРМАСЬЮТІКАЛС Лтд.

Місцезнаходження. Індрад, 382 721. Діст. Мехсана, Індія.

Вілл. Бхад та Макхну Маджра, Бадді – 173205 Техсіл Налагарх Діст. Солан (Х.П.), Індія.